Вперше в українському літературознавстві створено теоретичний і практичний проект психоісторії української літератури на базі синтезу класичного психоаналізу й традиційної герменевтики, аналітичної психології, метафізики, семіології, психопоетики, феноменології, структуралізму, компаративістики та гендерного підходу. Розкрито сутність категорії психоісторичності на базі структурно-генетичного аналізу художнього твору, згідно з яким текст і літературний процес функціонують у цілісній кодовій структурі, позначеній іменами Батька та Матері. Обгрунтовано теорію коду як концептуальну ідею для розуміння механізмів розгортання літературного процесу та форм його деформації за умов колоніалізму. Розроблено класифікацію новітньої української літератури. У психоісторію української літератури закладено базові засади психосемантики - пошуки втраченої національної мужності, цілісним проявом якої є головне герменевтичне коло - "архетип Котляревського - архетип Шевченка" як основа психологічної динаміки. Виявлено, що головне герменевтичне коло передбачає структуризацію історії української літератури як спільності національних кіл, об'єднаних єдиною метафізичною метою, що визначає код історії української літератури. Доведено, що модерністську епоху формує деконструкція класичних національних кіл і меланхолійний суб'єкт творчості. Встановлено, що найбільш проблематичним етапом психоісторії є перехідна епоха, з яким пов'язана історична розв'язка як спосіб залучення до оновленого літературного процесу. Наведено результати психоаналізу сучасної літературної ситуації постколоніалізму. Здійснено прогнозування і визначено перспективи розвитку українського літературного процесу.

  Скачати повний текст